Громада Городло – найсхідніша комуна Польщі, вона лежить між руками річки Буг, на межі двох історичних земель – Полісся та Волинь. Він розташований у повіті Грубешув, у південно-східній частині Люблінського воєводства. Місцем громади є Городло – місце з багатим патріотичним минулим. До комуни ведуть дві головні дороги: провінційна – від Хелма до Зосіна, а національна – від Замосця до Зосіна. На протязі близько 40 км громада Городла межує з Україною, цей кордон є також кордоном Європейського Союзу. У Зосіні ми можемо перейти польський кордон через міст через річку Буг та дістатися до прикордонного міста Усьцюжа, а потім до Влодзімежа Волиньського.

Городло - головна площа
Городло – головна площа

історія

Перша згадка про Городло походить з 1287 р. Однак розкопки доводять існування твердині принаймні з 10 століття. Крепость у Городлі належала до історичних замків Червінь, за які в середні століття велися постійні битви. Як наслідок, ці землі неодноразово переходили з польських у руські та литовські руки. Наприкінці XIV століття вони увійшли до складу феодів Бельні мазовецьких князів. У першій половині чотирнадцятого століття за правління литовського князя Любарта на старому замку в Городлі було зведено дерев’яний замок. в 1388 р. король Владислав Ягелло подарував Белжице разом з Городлом князю Мазовецькому Земевіту IV як придане його сестри Олександри. Це надання було підтверджено королівським документом 1396 року, в якому Городло вже називають містом.

2 жовтня 1413 року представники найвидатніших польських родин на чолі з королем Владіславом Ягелло та представники головних боярських литовських родин разом з великим литовським князем Вітольдом прибули до замку в Городлі. Між правителями було укладено польсько-литовський союз, який зміцнив відносини Литви з Польщею, запровадив інститут великого князя, намісників воєвод та каштелянів у Литві. Замок, де жив король Ягелло, був зруйнований у 1706 році шведами.

У 1454 році Городло отримав міські права, а в 1462 році. стала столицею повіту і твердинею, що існувала до кінця Речі Посполитої. У 16-17 століттях місто багато разів зазнавало пожеж та набігів іноземних військ. У роки: 1500–1526 р. Городло п’ять разів було знищено татарами, у роках: 1648, 1655, 1657, 1702 рр. (Тоді зруйнований замок, руїни якого існували до 1764 р.) Зіткнулися з різними іноземними арміями.

Найбільший розвиток Городло припадає на другу половину 16 століття та початок 17 століття. Сприятливе розташування на перетині Бугу та перехрестя старих маршрутів сприяли розквіту торгівлі та ремесла. Розвиток Городло було зупинено війнами другої половини 18 століття. Після третього поділу землі Городеля були включені до складу австрійської перегородки, у 1809 р. До Варшавського герцогства, а з 1815 р. До Королівства Польського.

10 жовтня 1861 року на хвилі політичних настроїв у Королівстві Польському біля Городла відбувся величезний прояв тисяч людей різних держав та конфесій, які приїхали сюди з різних куточків Речі Посполитої, щоб відсвяткувати 448-ту річницю Городельської унії. Царська влада не пустила демонстрантів у Городло, але це не завадило їм збиратися на полях за межами Городло. У демонстрації взяли участь римське та уніатське духовенство. На згадку про ці події було споруджено курган та встановлено дерев’яний хрест. Однак після церемоній за наказом царської влади курган був знищений. У 1924 р. Його відремонтували та підняли до 11 м. На ньому було поставлено металевий хрест. Хрест має вигляд вирізаного стовбура дерева, з якого виростає новий виріст у вигляді хреста – це символ відродженої Польщі.

У рамках репресій після січневого повстання 1869 року Городло втратив муніципальні права. Процес депопуляції міста з 3200 мешканцями розпочався в 1886 році, а в 1921 році лише 2500. У міжвоєнний період Городло був лише резиденцією комуни. Під час Другої світової війни в 1939 р. В Городлі була створена польська громадянська гвардія, а потім підрозділ об’єднання збройної боротьби, згодом перетворений на об’єкт “АК”. Після Другої світової війни внаслідок винищення євреїв та переміщення українського населення чисельність населення міста зменшилась до 1600. Станом на 31 грудня 2010 року Городло має 1062 мешканців.

Туристичні пам’ятки

Привабливість комуни визначається природними скарбами та культурними цінностями, які свідчать про багате минуле цих районів. Майже половина території, створеної у 1983 році у ландшафтному парку Стшелецьких, знаходиться в межах комуни Городло. На південь від Городло знаходиться територія, що охороняється річкою Буг, створена в 1997 році. Особливе місце займає Какапка – екологічний майданчик поблизу Зосіна, з озером після льодовика, дводонне, природне середнє поле, яке є середовищем існування для численних птахів, що охороняються, і місцем, де можна знайти багато тварини та цікава степова рослинність.

Цінність агротуризму цих регіонів визначається різноманітним рельєфом району Горка Годельська. Додатковою перевагою є річка Буг, яка зберегла природний русло річки з меандрами та оксовими озерами, заплави заросли пишними луками. Унікальна рослинність степових та тундрових спільнот, чисте повітря та понад 100 гнізд лелеки в комуні доводять екологічну чистоту цієї місцевості.

Громада Городло – привабливий район, особливо для туристів, які шукають відпочинку в тиші та контакті з природою. Активом регіону є: сільськогосподарський характер міста, низька щільність населення, відсутність забруднення навколишнього середовища, багато лісових територій, мало змінені ландшафт та пам’ятки культури.

У Городлі збереглася міська схема старого міста з чотирикутною ринковою площею та вулицями, що виходять з його кутів. У парку посеред ринку, на тому місці, де колись була ратуша, стоять дві статуї левів, які, ймовірно, походять з обладнання Городельського замку, який до 1939 року стояв поруч із судом у Вінявці.

Парафіяльна церква розташована в південно-східному куточку ринкової площі. Це пост-домініканський храм о Святий Яцек і М. Б. Ружанькова, побудовані в 1739-58 роках від фундаменту городельського старости Амброжа Струтиньського. У 1411 р. З ініціативи герцогині Олександри в Городло було привезено дружину Земевіта та сестри Ягельо, для яких у 1425 році було збудовано дерев’яну церкву та монастир. Обидві будівлі згоріли в 1500 році, підпалені татарами. Вони відбудувались у 1648 році, а потім цього разу знову спалили козаки, до 1714 року їх знову відбудували. У 1783 р. Парафію сюди перенесли із зруйнованої церкви, розташованої біля берегів Бугу, яка датується 1744 р. Вже як парафія церква згоріла у 1852 р. Через два роки її було оновлено. Під час Першої світової війни він був пошкоджений, відновлений знову в 1921 році. У 1783 році австрійська влада скасувала домініканський орден, а монастирські споруди було знесено в 1845 р. Парафіяльна церква, побудована в стилі пізнього бароко, має єдину нефу з пресвітерієм, зверненим на південь. Поруч із церквою – дерев’яна чотиригранна дзвіниця з 1860 р. Та каплиця Богоматері з кінця ХІХ ст. Поруч із церквою – класицистський пресвітерій, збудований після 1845 р., З використанням частини стін колишнього монастиря, знесеного у 1845 р. Будівля цегляна, цокольний поверх з відривом від передня частина у східній частині та двоколонний ганок.

У південно-західному куті знаходиться колишня православна церква св Святий Миколая, дерев’яний, споруджений у 1932 році на місці попереднього, також дерев’яного греко-католика з 1836 року. У храмі можна помилуватися на чудовий рококо іконостас 18 століття з Мацейова на Волині, відреставрований з реконструйованого у 1998 році.

Церква Святого Миколая в Городлі
Церква Святого Миколая в Городлі

У Городлі також є дерев’яний польський католицький костел с Воскресіння, зведене в 1933 році і розташоване серед кладовища. Ця сповідь була створена в США наприкінці 19 століття серед польських емігрантів. Засновником церкви був священик Францишек Ходур, який у 1897 р. Створив першу парафію в Скрантоні. У Польщі ця конфесія з’явилася на початку 1920-х років, вона налічує близько 50 тисяч послідовники та понад 90 парафій.

Приблизно за 1 км до вступу в Городло знаходиться Курган Городельської унії, споруджений у 1861 році в 448-ту річницю підписання Польсько-Литовського союзу, відреставрований та піднятий у 1924 році.

На південний схід від ринку, на Бузі, знаходиться твердиня з залишками замку, що називається Ягеллонськими Стінами. Археологічні знахідки свідчать про існування твердині в цій місцевості вже в 10-13 ст. У XIV столітті на місці твердині був зведений дерев’яний замок, який неодноразово руйнувався та перебудовувався в різні періоди історії. Саме тут був підписаний акт городольського союзу. З 1462 року замок був резиденцією королівських старостів. Замок був остаточно зруйнований у 1702 році шведами.

Приблизно за 2 км від Городло у напрямку до Зосіна знаходиться Вінявка із залишками садибного комплексу, з оглядом на долину Бугу та модерністський модерністський парк із середини ХІХ століття, до якого веде липова алея з кількома ліпами, близько 300 років. Місцевий маєток відокремився на початку 19 століття, тоді як раніше ця територія належала королівській власності староства Городло. Після поділів австрійський уряд перейшов у власність і з 1799 р. Перебувало в руках приватних власників.

У селі Стжижув, розташованому на південь від Городло, знаходиться палац пізнього бароко, збудований у 1762-86 рр. За заповітом Людвіки Хонората та Станіслава Любомирського. Після пожежі він був відновлений родиною Ожаровських у 1836 році, отримавши деякі класичні елементи. Палац також був відреставрований на початку 19 століття та в 1964 році. Палац розташований на схилі, який круто схиляється до луків річки Буг. Він частково зберіг дизайн інтер’єру з плафонами та камінами. По обидва боки палацу розташовані оригінальні восьмигранні павільйони другої половини 18 століття, на заході розміщувалася каплиця, східна служила ламусом. Перед палацом – куляста галявина та величезний двір. По обидва боки розташовані господарські споруди першого поверху першої половини. ХІХ ст. Після війни в палаці розмістився форпост прикордонних сил, а з початку 1960-х років після реконструкції він належав до цукрового заводу Стжежув. Під час ремонту деякі елементи старого декору зникли, але у багатьох кімнатах ви все ще можете помилуватися елементами ліпнини рококо, які – окрім Шабунека поблизу Замосте – вже не присутні у регіоні Замость. Палац двоповерховий, звернений на північ. Центральна передня проекція була увінчана трикутним фронтоном, в якому були розміщені герби Старцци і Скаржинський-Ліс і Боньца, за цей час ця частина садиби була перебудована.

Палац Любомирських у Стжижові - комуна Городло
Палац Любомирських у Стжижові – комуна Городло

У Стжижуві також варто побачити колишню дерев’яну уніатську церкву св. Різдва Пресвятої Богородиці з 1817 року перетворений у православну церкву після ліквідації уніатської єпархії Хелм у 1875 році, а після 1947 року відбудований та використаний як римо-католицька церква. Поруч з церквою розташована дерев’яна дзвіниця з 1817 року та дерев’яний пресвітерій з 1925 року.

У Стжижуві також можна побачити комплекс будівель цукрового заводу з історичною цінністю. Компанія була заснована в 1899 році Едвардом Хржановським з Морча.

Стаття надходить з порталу: http://www.horodlo.pl/


0 коментарів

Залишити відповідь

Avatar placeholder

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

37 + = 39